Мені здається, що живу не вперше,
Я бачив інші землю й небеса.
А давній предок мій, колись умерши,
В нащадках — аж до мене — воскресав.
Я бачив сни первісні у печерах,
Біг розганяти страх по гущині…
Ще смерть життя не рахувала в берах,
І жоден пес не плакав по мені.
Ще звуки всі були живі — без гами,
І кольори не блідли, а цвіли,
І люди не маліли під богами,
Впивались душі від ясних молитв…
Я мандрував — з печери до узлісся,
Живої до і мертвої води;
Біля багать не мерз, а тільки грівся —
Упевнений, рішучий, молодий.
Були дива не зрідка, а щомиті,
І кожен жив не на чужий копил,
Росою щастя люди були вмиті,
І гори не творились із могил!
Я чув джерел людських перемовляння
І постріл стріл ординських у степах,
Іржання коней під круків кружляння,
І крові свіжої нудотний пах.
Я відчував гірку тернину долі
Й медовий смак її палких щедрот,
Співав на волі і в ярмі-неволі,
Допоки аж не виспівавсь в народ.
Я жив давно, коли крилаті змії
Студили груди і вливали трутину.
То ж помирати не бажаю і не вмію —
Не ляжу навіть в золоту труну!..
Я — мандрівник не в кліті, а в клітини,
Мандрую в світ, і в храм, і в рідний дім,
В серця людські… Мандрую в тишу й грім
Не названої раєм України.
…Я вірю, що живу уперше,
Хоч бачив інші землю й небеса, —
Справіку жив і житиму не вмерши,
Бо я уже навіки воскресав!
