Рідіє гай… І смутку більше,
Та він чомусь не обліта,
А виливається у вірші,
З коріння серця — на уста…
…Опало листя. Змовкла річка,
Немов набрала в рот води…
Люблю осінній сум правічний
І гай безлистий молодий,
Бо ж бачу в нім не сон і спокій,
А спраглість знову зеленіть;
Бо ж бачу корінь той глибокий,
Що соки п’є для верховіть.
Рідіє гай… І смутку більше,
Та він чомусь не обліта;
Все виливається у вірші,
В мої зажурені літа.
- Наступний вірш → Микола Дмитренко – Відлітають в ірій ластівки
- Попередній вірш → Микола Дмитренко – Шумлять дощі тихенькі
(Оцінок ще немає)