Твоєї мовчазної згоди,
Повір же, замало мені:
Я слова чекаю, мов плоду,
Що зріє в душі-глибині.
Коханого, ніжного слова —
Бальзаму на серце моє.
Твоя ж бо душа не готова —
На слово чуттів не стає…
Не вмію, не можу мовчати,
Як пісня у серці луна.
А ти ж бо не смієш почати,
На людях — така ж голосна…
Страждаю з такого кохання,
Мовчазної згоди — боюсь.
Лиш чую хітливе зітхання…
Коли ж твоїм словом уп’юсь?
Твоєї мовчазної згоди,
Повір же, так мало мені:
Я слова чекаю, мов плоду:
Дозріє колись, а чи ні?
