Ти насторожена — наченьки тиша,
В мене кольнули вій їжачки…
Сором на щоках твоїх раптом вишив
Стиглих два яблучка-наливки,
Здогадом-пристрастю повниться тіло,
Ніжністю — серце, любов’ю — уста…
Так усе складно… І так все невміло…
Мить благовійна і раптом — пуста…
Ти лебедятком припала до серця;
Слухаєш… Б’ється, не зрадить, о ні !
…Тиша над нами от-от розірветься —
Зрізана квітка на полотні…
- Наступний вірш → Микола Дмитренко – Про зустріч нашу
- Попередній вірш → Микола Дмитренко – Не тужи, не сумуй
(Оцінок ще немає)