Ніхто не спав…
І ми не спали,
Але була така пітьма —
Свої своїх не пізнавали…
А півня й першого нема.
І вдарив грім з землі й з небес,
І стрепенувся охрест весь.
Буря рве земнії ризи,
Б’є їх зверху, збоку, знизу,
Рве, здіймає, палить, студить,
В божевіллі мертвих будить…
Дзвін об дзвін і струни в струни,
Труп на труп і труни в труни,
І від крові кожен п’яний,
І на стогнах* — дим кров’яний…
І перемігся бурі час,
І третього подався глас.
І звуть озорені безміжжя
Всіх тих, хто збився з подоріжжя.
- Наступний вірш → Микола Філянський – Сім день
- Попередній вірш → Павло Филипович – Візьмеш у жменю сонного насіння
(Оцінок ще немає)