На битій дорозі підкова лежить.
Вилизує хвиля німі береги.
В нікуди, в нікуди дорога біжить —
В затоплені морем луги.
Над вербами тягне димком від села,
А змучена думка волає одно:
В нікуди, в нікуди дорога лягла —
Кудись на замулене дно.
- Наступний вірш → Микола Руденко – Я так не вмію сумувати
- Попередній вірш → Микола Руденко – Історія
(Оцінок ще немає)