Чи колюча табірна дротина
Вітрові встромляє шпичака,
А чи дуденить очеретина —
Не збагну лиш: звідки і яка?
Може, з неіснуючої хати —
Та, що вже зотліла у землі;
Та, яку в болоті зжала мати,
Коли ми були іще малі.
Чи, можливо, на далекій Віті,
Де витає в споминах душа.
Мій онук у росяному світі
Дудочку майструє з комиша…
Плач у серці, плач, очеретино,
Понад мукою тюремних літ —
Дай забути про лиху дротину.
Що від мене краде білий світ.
І коли у ніч холодну, сіру,
Здавлять груди передсмертні сни —
Розбуди в мені пригаслу віру,
Материнський голос поверни.
