Чи в Бескидах хмароломи,
Чи пороги крають громи,
Чи потрясся небозвід?
Ні в Бескидах хмароломи,
Ні пороги крають громи,
Олег двигнув Русь в похід.
Новгородці, радимичі,
Полочане, дреговичі,
І тиверців темний ліс,
І дуліби, деревляне
Враз з хорвати і поляни
Сяют щетью стальних спис.
Глянь, від Десни до Самари
Димить Дніпр мов степ в пожарі,
В мрачний пил веслом розбит;
А шляхами, долинами
Стогне земля під стопами
Ратних комонів копит.
Ржут комоні, плещут силави –
Гей куди ви, діти Слави,
Куди Олег богатир?
Перед вами Чорне море,
Чорне море – чорне горе,
Зазнали то Аскольд, Дир.
Не журися, м’яко в морі,
Світ сокола на просторі,
Бач Влахерни – Царгород!
Сонце к вежам луч потисло,
В грудях тьохло, в очах блисло:
Далій в танець, руський род!
Стерлись, пирхли Паликари,
Двори в згарі, церкви в згарі.
Відчиняйте ворота!
Буйні крила у сокола,
Згостить гнізда доокола,
Не вжахнеться буй-тур льва.
Плач в Софійській, як в день суда,
На колінах здвиги люда,
Дзвони виють в небо стон:
«Склави в мурах! гей, отроки,
Срібло, злото, паволоки
Несіть в окуп і поклон!»
По кровавім попелищі
Сум ся стелить, вітер свище
В недогарків бліду грань;
А на білім коню грає
Віщий Олег і приймає
Від гречина довжну дань.
І за себе, за Ігоря
Приняв клятву договора,
В пам’ять щит свій яснокрил
В вторій світа Цар-столиці
Силов стріли-лискавиці
К думним воротам прибив.
