Видно шляхи полтавськії
І славну Полтаву
Я бачу їх. Заломами поволі
Вони сповзаються, за шляхом шлях,
В розлогих і закурених полях
Там, де стрункі шикуються тополі.
Крізь жовтий пил, що осідає долі,
В яру з’явився черепичний дах,
І димарями по сухих горбах
Полтава їжиться на видноколі.
Я знаю їх — мов спомин ранніх літ,
Мов Гоголя невитравлений слід,
Мов співи давнини повноголосі.
У балки пливучи з розмитих круч,
В моїх ушах відрипуються й досі
Тягучі ритми опішняньських “куч”.
