Надія Кир’ян – Портрет: Вірш

Бабуся сидить на криниці —
Навіки зупинена мить.
Велична, як скіфська цариця,
Бабуся моя сидить.
Красива, молодша за мене,
Мій батько — малесенький син.
Із гіллям вишневим зеленим
Схилилась бабуся на тин.
Прилинула з далечі хмарка
В солом’янім літнім брилі:
„Сідайте, бабусю Одарко,
Ну що Вам робить на землі?
В яскравій такій вишиванці,
В намисті, у плахті рясній…
Життя Ваше — зовсім не танці
І навіть не тільки пісні”.
Та слів тих не чує цариця.
Ні зморшки на гордім чолі.
Немов приросла до криниці.
Немов приросла до землі.