Если бы от того, что мы заговорим по-украински, появился бы уголь, и колбаса, и продукты в магазинах… то ми б усі забалакали…
(З виступу передового шахтаря Донбасу)
Цьому повірить чи не вірить?
Невже це так збіднів народ,
Що ковбасою стали мірять
Любов, і ніжність, і добро,
І рідний дім, і рідні квіти,
І вогнище, що догоря…
Бо як ще можна зрозуміти
Передового шахтаря,
Що мріє: слово заголосить —
І от вже рибка золота
Із моря буде нам виносить
Заморське шмаття — налітай!
Чи ще не ясно: рідне слово
Руйнуєм — рушимося й ми…
І не врятують нас обнови,
І не врятують килими.
Ні килим той, що для параду,
Ні навіть килим, що летить…
Бо не простить вітчизна зради.
Земля нам зради
Не простить!
