Є лагідна земля, де діви, мов кришталь,
а діти ніби сталь — незламні неодмінно;
де ангелів вино в холодній тиші заль
п’ють змієборці, ставши на коліно.
Є лагідна земля, конаюча трава,
там, де дракон співа, чекаючи віками.
Нахилена його розумна голова,
габа могутніх крил гаптована квітками.
Червоний колір скель, де келії ченців,
де у нужді осель горять камінні чаші;
де ангелів вино невидиме давно,
як сльози на ріці, як мертві душі наші.
Тут перемог нема, й поразок теж нема;
тут скорпіон дріма в ногах рододендрона.
І в сяєві вікна — божественна пітьма,
неначе письмена на шкірі скорпіона.
