Ой три літа, три неділі
Минулося на Вкраїні.
А козака турки вбили,
Під явором положили.
Під явором зелененьким
Лежить козак молоденький.
На нім тіло почорніло,
Та й від вітру пострупіло.
Над ним коник зажурився,
В півколіна в землю вбився.
“Не стій, коню, наді мною,
Мені видно щирість твою.
Ганяй, коню, ти ганяй,
Долинами, байраками
Аж до мої родиноньки
До вірної дружиноньки.
Вийде братчик, зажуриться,
Вийде сестра, засмутиться,
Вийде мати та й зрадіє,
Як побачить та й умліє:
“Де ти, коню, пана скинув.
Чи у бою вже загинув?”
Не плач, мати, не журися,
Твій синочок оженився.
Узяв собі за жіночку
Високую могилочку.
Візьми, мати, піску жменю,
Посій його на каменю.
Візьми, мати, піску жменю.
Посій його на каменю,
Як той пісок тобі зійде,
Тоді син твій з війни прийде.
