Ой на горі вогонь горить,
А в долині козак лежить.
Постріляний, порубаний,
Китайкою накриваний.
Накрив очі китайкою
Червоною козацькою.
Не стій, коню, наді мною,
Не бий землі під собою.
Біжи, коню, дорогою,
Степовою широкою.
Щоб татари не зайняли,
Сіделечка не здійняли.
Сіделечка золотого
З тебе, коня вороного.
Як прибіжиш під батьків двір,
Стукни, грюкни об частокіл.
Вийде батько – розгнуздає,
А матінка – розпитає.
“Ой ти коню вороненький,
А де ж син мій молоденький?”
Візьми ж мати піску жменю,
Посій його на каменю.
А коли той пісок зійде,
Тоді син твій з війська прийде.
Нема піску, нема сходу,
Нема сина із походу.
Нема піску, вода змила,
Нема сина, куля взяла.
“Не плач, мати, не журися:
Бо вже син твій оженився.
Взяв він собі паняночку –
В чистім полі земляночку”.
