Ой зав’яла червона калина
Над криницею.
Горе ж мені, моя матінко,
Із п’яницею.
Що п’яниця та не кається,
І день, і ніч п’є,
А, як прийде із шинку додому, —
Мене молодую б’є.
Відсуну я та кватирочку,
Моя матінка йде,
Питається діточок маленьких,
Чи дома п’яниця є.
Потихоньку, помаленьку,
Моя матінько, йди:
Спить п’яниця в рубленій коморі,
А ти, мамо, не збуди.
Та нехай він спить, та нехай він спить,
Щоб до віку він не встав,
Щоб він твою бідну головоньку
Та вже більше не клопотав.
Ой не лай, моя матіночко,
П’яницю мого, —
Єсть у мене діточки дрібненькі,
Горе жити без його.
