Сиротою ізмалечку
батенько покинув
мене на злую долечку,
на лиху годину.
Дитиною нелітньою
ріс я між чужими,
тиняючись сиріткою
між добрими і злими.
Втирали сльози деякі,
вбрали, накормили,
а інші, хоч і свояки,
злиднів причинили.
Не раз вітали лайкою —
боже, їм сплати!
Не жалували й штурханців,
і сліз сироти.
Між злом й добром ховаючись,
в чужих кутах втираючись,
я виріс — ось який!
А пощо — знає біс лихий!
Щоб на добро чуже дивиться,
людям завидувать добра,
собі ж повік з бідою биться?
- Наступний вірш → Олександр Козловський – Торішні листки
- Попередній вірш → Володимир Кобилянський – В моїй душі глибоке плесо сліз
(Оцінок ще немає)