Він жив один в своїй пустелі,
В краю думок і мрій своїх,
На мить одну злітав на скелі
І знов для неба кидав їх.
“Самотній він, — юрба казала, —
Як жаль його…” і далі йшла,
І в повній щирості бажала
Зробить посмітюху з орла.
- Наступний вірш → Олександр Олесь – Ні, забуття не дасть мені й сама природа
- Попередній вірш → Олександр Олесь – Душа моя
(Оцінок ще немає)