Побреду знов просторами,
сонцем наскрізь пропах.
Зацілований зорями,
упаду у степах.
Весь знесилений, зморений, –
я тягнусь до трави,
доторкнуся до кореня:
– Ізціли, оживи…
…Ні травинки – все зорано
і погас першоцвіт.
Запальний і нескорений,
помандрую у світ.
На чотири всі сторони,
де привітні вогні…
Жаль, що все це за шторами,
що це лиш у вікні…
- Наступний вірш → Інна Рябченко – Душа поета
- Попередній вірш → Олександр Рябошапка – Вже другий місяць сонце
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші