Пантелеймон Куліш – До землячки: Вірш

Україно, рідна сестро,
Пташко полохлива!
Куди се тебе замчали
Необачні крила?
Перед тебе щасна доля
З карими очима,
А довічная неволя
Стоїть за плечима.
Полинула в чужу землю
З рідної Вкраїни,
Проміняла рідну сем’ю
На чужу чужину.
Веселися, утішайся,
Поки молоденька, –
Нехай тужить по дитині
На Вкраїні ненька.
А як брови полиняють,
Личенько змарніє, –
Щемітиме вбоге серце,
Поки заніміє.
Щемітиме серце вбоге,
Що рідну родину
Проміняла на зрадливу,
Невірну дружину.
Гірка, гірка серцю зрада
Дома на Вкраїні,
А ще гірша, а ще тяжча
На чужій чужині.
Будеш плакать, в землю битись,
Долю проклинати, –
Не почує, не розважить
Старенькая мати!
Ой нехай вона не чує,
Ой нехай не знає,
Як дитина погибає
У чужому краї!
Лягай, мати, спочивати
В темну домовину:
Не вернеться безталанна
Дочка на Вкраїну.