Петрівочка – нічка тепленька, ясненька.
Мов жемчугом сипле зірками дрібненько.
В воді круглолиций пливе-поринає,
В саду соловейко голосить-співає,
Рибалочки плавлють з огнем під погоду,
І тихо-тихенько несе річка воду.
Ось пісня дівоча дзвінить-розляглася;
Огнем над водою земля зайнялася.
Вродливі на воду віночки пускають,
Човни з дівоньками під сяєвом сяють.
Пускають-гадають про щастя й пригоду,
І тихо-тихенько несе річка воду.
“Віночку мій любий, рясний, зелененький!
Пливи за водою, мов човник легенький;
Скажи: що за доля обом нам судилась?
Чи будемо в парі, з ким я полюбилась?”
І дивляться в воду на красу, на вроду,
І тихо-тихенько несе річка воду.
“Красо моя, вродо! яка твоя доля?
Чи щастє судилось мені, чи неволя?..”
З піснями і регіт, і лемент, і крики:
Кому з вінка втіха, кому жаль великий.
“Втону, як вінок мій, дялеко від роду!..”
І тихо-тихенько несе річка воду.
“Світи, білолиций, ясненько-гарненько!
Пливи, мій віночку, по річці стурумненько,
Пливи, не крутися, і вирви не бійся,
У морі, в любові. в коханні втопися!”
Жартують, віщують, питають природу,
І тихо-тихенько несе річка воду.
