Колись про любощі гарячі я мечтав,
Про пишні кучері, про мирти та резеди,
Про медові уста і про гіркі беседи,
І все те у піснях понурих виливав.
Давно пов’янули й почезнули мечти,
Зник навіть змечтанний мій образ найлюбіщий;
Зосталися мені пісні понуро віщі,
Що я повиливав на шану красоти.
Зникай же з ними й ти, сирітський співе мій,
Зникай, як образ той, моє дитя пещене,
Шукай його в світах і привітай від мене:
Я мріям воздушним шлю подих воздушний.
