Ви думаєте, мир приніс я вам на землю?
Не мир, а меч, страшенне розділення.
Ні вашим молитвам, ні каяттю не внемлю,
О ви, пер́елюбне і людожерське племя!
Як загніздились ви понад Дніпром широким,
Послав господь між вам Мафусаїла
І повелів йому – незасліпим оком
Вас мовчки назирають, що коїть ваша сила.
І бачив він різню між рідними братами,
І кару їх татарським лихоліттям,
Перелюбки панів з Литвою та з Ляхами,
Святилища й церкви під мусором та сміттям.
Він бачив, як між вас владики не письменні,
Мов ті жиди, владицтва куповали,
Комори скринями, вином склепи підземні,
А гамани й сакви грошима начиняли.
Вважав Мафусаїл, як зажерн́е попівство
До вас наук свободних не пустило:
Щоб убезпечити навіки лихоїмство,
За чудотворнії ікони заступило.
А диких розбишак, за приноси з пожарів,
Без сорома лицарством звало славним,
Дарма що й бусурман, і християн терзали,
Торгуючи в Криму ясиром православним.
Дивився праведник, як на Москві кривавій
Хвостатий чорт у чорта сповідався.
Немного слів було в розмові їх лукавій:
Один кинув-моргнув, а другий догадався…
І жив Мафусаїл між лицемірів темних,
Аж поки ви й пісні позабували,
Що кобзарі п’яні, на бенкет́ах корчемних,
Розбої, пожари й хижацтво прославляли.
І возопив святий, мов Іов терпеливий,
На гноїщі пороків українських;
І бог його прийняв, як батько милостивий,
Без наших кудлаїв і голяків латинських.
Тепер пророка шле з мечем в устах блискучим,
Що вже між вас не буде німувати:
Розділить вас на ся, мов полом’я жеручи,
І будуть вас сини і дочки проклинати.
