Пантелеймон Куліш – Привітаннє з Доном: Вірш

Ось він плеще, ось він ллється
Серед степу!.. Доне,
Від братів твоїх далеких
Я привіз поклони.

Поклоняються до тебе
Браттє з України,
Що колись ти рятував їх
При лихій годині.

Поклоняються бідою,
Долею гіркою…
Пам’ятають, як поїв ти
Ігоря водою;

Як до себе закликав ти
Вітовта з лицарством
Воюватись-правуватись
З степовим поганством;

Як до себе від Батури
До острозьких дуків
Утікали козарлюги
З Лугів-Базавлуків.

На ралець тобі давили
Злидні-бридні вбогі…
Прилітали і зникали,
Мав птахи рароги.

Ми ще й досі раготуєм…
Дивна наша доля!
Що сумуєм та й німуєм, –
Зникла й доля, й воля.

Привітаймось, пане-брате,
Вкупі пожурімось,
З твого саду-винограду
Винами упиймось.

Уп’ємось, засміємося –
Серцю легше буде:
Бо забудем, що сміються
З нас ледачі люде.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Пантелеймон Куліш – Привітаннє з Доном":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Пантелеймон Куліш – Привітаннє з Доном: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.