Що тебе носить кругом серед сонної літньої ночі?
Ти всі квіти потривожив своїм навісним сновидіннєм.
Тиха фіалка злякалась, троянда понурила очі,
Зблідла, як смерть, і лілія, з непевним стогнаннєм.
Місяцю любий! пречисто твої квітоньки пробувають.
Правду про них ти говориш, та й я, не фальшуючи, знаю,
Як покіль ти їх, вродливих, освітиш, вони підслухають,
Що я, з кохання п’яний, до ясненьких зірок промовлю.
