Як літнім ранком зчервоніють хмари
Над сонечком, що весело встає,
І пан старий, надівши окуляри,
Провізію з комори видає,
А ранок у гаю і в полі творить чари, –
Тоді вся дробина клекоче і сокоче,
І сокорить, і кахкає, й пищить,
А по сусідах лаяння жіноче
Та дітський крик аж ув ушах лящить
І глушить коськання ночліжне парубоче…
Під сей гармидер, гук і птаства джеркотання,
І гавкання собак, і хлопців реготання,
Поети, мов боги, ні на що не вважають
І пісню зорнюю про дольній світ співають.
Один поет в саду, проміж квіток росистих,
Співає, як восток горить у водах чистих,
Як вітерки туман у кучері звивають
І медом під селом гречки благоухають.
Другий поет іде в долину до криниці –
Відерцем зачерпнуть погожої водиці,
І про віночок свій, що любощі співає…
Мов з раю спів його до серця долітає.
А третій думами сягає аж за море,
Співає про войну, про всьогосвітнє горе…
Душа його кипить, рокочуть грізно струни
І сиплють на земних богів своїх перуни.
