Годі тобі, степе,
Годі твердо спати:
Перестала в тебе
Зима царювати.
Зникнув сніг, і сонце
Засвітилось чудно!
Сохне-просякає
Дорога безлюдна.
Прокинься-проснися,
Умийся росою.
Пишайся-хвалися
Новою красою.
Краса твоя – шати
Зеленопросторі –
Окрила, як мати,
Поля й косогори.
Споглянь-подивися:
Весна наступила,
Розправляє сокіл
Скреповані крила.
День понад тобою
Золотом сіяє;
Пінява водиця
Сріблом закипає.
Хмари лебедями
По небу гуляють,
Холодки по грудях
В тебе пробігають.
Налинуть до тебе
Гості говорливі,
Веселі, співочі,
Ніжно-буркотливі.
Не словами з нами,
Співами говорять:
Зранку аж до ночі
Мов у дзвони дзвонять.
І настане пора дорога-працьовита,
Що косар косаря у росі привітає,
І шелесне коса травожерна-несита,
І високе зело із низьким порівняє.
Як отаман дряплом на шабаш залопоче,
Косарі в один голос душею зіллються.
Мов труба мідяна на ввесь світ зарокоче,
Пісні морем широким-безкраїм поллються.
Заряснієш увесь ти копицями, степе,
І в високі стоги поскладаєш копиці;
І заржуть жеребці на просторі у тебе,
Скакуни бистроногі, летучі, як птиці.
Навтішавшись тоді піснями й трудами,
Оддихай собі, степе-сподарю, досита,
І дивись крізь туман, як ключами-стадами
Журавлі линуть в вирій до нового літа.
І нехай твоя думка слідом за ключами
Журавлиними в землі далекі несеться
І жадане спознання з братами-степами
В твоїй думці самітно-дрімливій проснеться.
