Вранці я встаю й питаю:
Чи вона сьогодні буде?
Вечір знов занепадаю:
І сьогодні не прибуде!
Усю ніченьку німую
Я лежу без сну, сумую,
Ввезденіченьки мов сниться
Сон про любу, дорогую.
- Наступний вірш → Пантелеймон Куліш – Весняні блакитні очі
- Попередній вірш → Пантелеймон Куліш – Знов я серце упокорив
(Оцінок ще немає)