Подружились на подвір’ї
Півень та собака.
Тож собака, де не ходить,
Про одне патяка:
— Я за півня вмерти ладен,
Бо люблю, як сина.
Не впаде пушинка з нього,
Не впаде пір’їна!
Півень, шию розтягнувши
І закривши очі,
Все показував собаці
Здібності співочі,
Все виспівував про дружбу,
Доки на світанку
Не ввігнав йому друзяка
Зуби у горлянку.
Непогано з тим дружити,
Хто від тебе дужчий.
Та не будь же благодушним,
Ока не заплющуй!
