Була Дуська молодою люта та сварлива,
А на старості зробилась богобоязлива.
Стоїть вона на колінах та й молиться тихо:
— Мати божа! У моєї сусідоньки лихо.
Випадають зуби в неї. Це ж така рахуба.
Лиши, боже, сусідоньці хоч одного зуба.—
Чоловік почув молитву, прикро йому стало.
— Проси ж уже хоч десяток, одного їй мало.
— Боже милий,— шепче Дуська,— вволи мою волю:
Лиши зуба окаянній для зубного болю!
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Безсонні ночі
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Бродяга
(Оцінок ще немає)