Йдуть по місту демонстранти, спів і сміх лунає.
А Вавило рукавами сльози утирає.
— Перестаньте,— люди кажуть,— що ви за чудило?
— Я не плакати не можу,— хлипає Вавило.—
Давно вже я хотів бачить голову райради,
Попросити допомоги, доброї поради,
Та він мене за три роки не прийняв ні разу.
На заступників спихає, нема, каже, часу.
То я, коли на трибуні голову побачу,
Надивитися не можу, від радості плачу.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Дир-дир-дир
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Дідова помилка
(Оцінок ще немає)