Казав мені дід старенький, розумна людина: —
Пиши книжки, голубчику, товсті, як цеглина
А ще краще, як напишеш товщу за цеглину
Тоді зможеш, голубчику, купити машину.
А я діда не послухав, складаю усмішки.
Через це і шкандибаю по вулицях пішки.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Держіть, куме, двері
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Діагноз
(Оцінок ще немає)