До знахарки Василини прийшов Панько п’яний.
Ледве-ледве повертає язик дерев’яний.
— Випив, тітко, у Ярини перваку міцного
І ковтнув там ненароком павука живого.
Оце чую, як павук той у моїй утробі
Все стрибає та стрибає, аж гуде у лобі.
У старої руки й ноги затряслись від жаху.
— Я ж не можу через горло витягти комаху.
Йди додому, їж скоріше квашену капусту,
А щоб здохла та комаха, всип у миску дусту.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Дельфіни
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Джиґун
(Оцінок ще немає)