Прийшли в гості дядько й тітка, біля столу сіли,
По чарчині випивали, стиха гомоніли.
Не спускав очей із дяді кучерявий хлопчик,
Ясноокий, повнощокий, жвавий, як горобчик.
Раптом кинувся до гостя: — Ох ви, дядю, сила!
Про вас, дядю, моя мама правду говорила.—
Умегелив дядько миску киселю смачного,
Взяв хлопчину на коліна та й питає в нього:
— Ну так що ж про мене, синку, говорила мама?
Що у вас не пузо, дядю, а бездонна яма.
- Наступний вірш → Євген Гребінка – Варена
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Козарлюга
(2 оцінок, середнє: 5,00 із 5)