В санаторії зустрілись Сидір і Варвара.
Покохались, полюбились, як голубів пара.
Він підтоптаний добряче, а вона — ще дівка.
В нього лисина, а в неї — в кучерях голівка.
Він шептав їй: — Не боюся ні людей, ні суду.
До кінця тебе, Варюсю, я кохати буду.—
А вона аж умлівала, дивлячись на нього.
— До кінця любити будеш? Тобто до якого? —
Він, як голуб до голубки, припадав до дівки:
— Ясно, серце, до якого. До кінця путівки.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Грамотій
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Галас
(Оцінок ще немає)