Підросла у мами доня,
Гарна, жвава — хоч куди!
Мати рада.
— Де ти, дівко?
Принеси мені води. —
Тільки й чути: — Дівко, дівко!
Те зроби, туди піди… —
Раптом грюк — свати до хати.
Кілька слів про се, про те.
— Є для доньки пара, — кажуть. —
Може, заміж віддасте? —
Мати доню обнімає,
Ніжно дивиться в лице.
— Та воно ж дитя, — говорить. —
Рано думати про це. —
А дочка скривилась гірко
І сказала: — От життя!
Як робить, то: дівко, дівко,
А як заміж, то — дитя…
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Небезпечний вік
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Пейзаж
(2 оцінок, середнє: 5,00 із 5)