Павло Глазовий – Кухлик: Вірш

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю.
— Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка.
— Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови.
— Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова.
— І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика, а не знає мови…

Аналіз вірша “Кухлик” Глазового

Павло Глазовий своїми гуморесками пожвавлював україномовне культурне середовище й постійно акцентував увагу на захисті української мови, яку уже на той момент активно витісняли й притісняли. Україномовні люди вважалися селюками і другосортними. Протестом проти такої ситуації є байка «Кухлик».

Головна ідея твору ‒ осуд людей, які відірвалися від свого коріння. Вторинна ідея ‒ осуд елементарної неввічливості та нечемності.

Сюжет гуморески простий ‒ до столиці приїжджає дідусь з села й прагне придбати кухлик. Проте продавчиня насміхається з нього, пояснює, що то «кружка» і демонструє зневагу й до української мови, і до самого дідуся. Винахідливий дідусь у відповідь на її заяву про «язик» зазначає, що язик є і в корови, а мови нема.

Персонажі доволі яскраві і впізнавані, звичні для України часів Радянського Союзу. Дідусь з села, який нічого не може купити у рідному населеному пункті (нагадуємо про епоху дефіцитів), «не минає жодної крамниці». Цей чоловік є представником українського народу й фактично його уособленням. На це вказує і його вік, і мова. Персонаж охарактеризований як «мудрий».

Продавчиня ‒ груба й агресивна. Вона не бажає спілкуватися з покупцями, не намагається їм догодити чи допомогти. Жінка демонструє зневагу і до мови покупця, і до його віку, вона є яскравим представником російського світу або зросійщеною малороскою, яка зреклася свого коріння. Слід зазначити, що в епоху дефіциту працівники торгівлі часто демонстрували зневагу до покупців, оскільки мали доступ до матеріальних благ і активно цим користувалися. Тому ситуація була типовою ‒ і це підкреслює типовість зневаги до україномовних.

У вірші використані такі художні засоби:

• Протиставлення ‒ «столиця» і «село», «кухлик» і «кружка», «язик» і «мова»;
• Епітет ‒ «мудрий дід», «бідна» (корова);
• Зменшувально-пестлива лексика ‒ «кухлик»;
• Звернення ‒ «люба» (показує добре виховання клієнта та його добре ставлення до людини, яка, як зʼясувалося, цього не заслуговувала);
• Інверсія ‒ «не знає мови», «у руки кухлик взяв»;
• Використання російськомовних фраз ‒ «Что? Чево? Я нє понімаю», «єслі ето кружка»;
• Порівняння ‒ продавщицю дід нібито простодушно порівнює з коровою, яка має язик, але не знає мови.

Багатство української мови підкреслюється тим, що у російській мові одним словом позначаються зовсім різні поняття, у той час як в українській існують слова і «язик», і «мова».