Жовтень жовті жолуді
На базар несе,
Пише осінь охрою
Золоте есе.
Листопадом, бабиним літом
Набиває вітер золотий кисет,
злотом люльку креше,
золоті пожежі попасом пасе.
Сонце — обережне —
Золотими клешнями —
В золоту Родощ
Золотим пожежником
Походжає дощ.
Аналіз вірша “Жовтень жовті жолуді” Мойсієнка
Вірш звучить як полум’яне звернення до кожної людини відволіктися на мить від буденних справ і турбот і роззирнутися навколо, поринути у дивовижно казковий світ навколишньої природи. Адже люди часто у круговерті щоденних проблем просто проходять мимо найдивовижнішого, не звертаючи уваги на неповторність такої звичної пори року.
Поезія за жанром відноситься до пейзажної лірики, головною героїнею у вірші виступає осінь: загадкова, трохи зажурена і разом з тим така, що викликає зачарування своїми багатими золотистими кольорами, у котрі щедро фарбує довкілля і ніби оживляє сонце, вітер і дощ. Щасливий той, хто зміг це побачити і відчути, адже через красу природи пробуджується найголовніше: любов до рідного краю.
Персоніфікований образ жовтневого місяця, який, ніби український дбайливий господар, несе золоті жолуді на базар, а осінь пише есе: неквапливий роздум про свої невичерпні багатства, про те, що жолуді будуть мати цінність як майбутній спогад про багату і трохи смутну пору. Ними можна милуватися нескінченними зимовими вечорами, відтворюючи в пам’яті золотий блиск осіннього листя.
Тема вірша: зображення пишної краси осінньої пори, яка викликає не зажуру, а зачарування яскравими образами і кольорами.
Головна ідея вірша — захоплення казковою красою осінньої пори.
У вірші присутня сюжетна лінія: почергово персоніфіковані персонажі: осінь, дощ, жовтень та вітер виконують послідовні дії, які викликають в уяві незвичні зорові образи.
Також присутній ліричний герой, він виступає спостерігачем того, що відбувається, ніби й справді читає написане осінню есе.
Використані епітети: жовті жолуді, золотий кисет, золоті пожежі, золоті клешні, золоте есе, золоту Родощ. Здавалось би, надмірне вживання золотого кольору? Аж ніяк ні. Навпаки, епітет золотий підкреслює найголовнішу особливість осінньої пори для справжніх поціновувачів жовтня: не тільки все у золотому кольорі, але це водночас стан душі, коли замилування красою рідною краю переростає у неосяжну любов до нього.
Автор використовує оригінальні персоніфікації: «жовтень… несе», вітер «набиває кисет», «люльку креше», дощ «походжає»; цікаву метафору: «золотом люльку креше»; повтори: «жовтень жовті жолуді», «золоті — золотий — злотом».
Повтори голосних та приголосних звуків (алітерації й асонанси — надають інтонаційної виразності поезії, формуючи неповторний звукопис вірша.
