Не доводилось Пилипу бувать далі Криму,
А недавно взяв путівку і махнув до Риму.
Оглядаючи музеї й різні колізеї,
Він загавився й від групи відбився своєї.
“Зайду, — дума, — в ресторанчик”.
Ледве сів за столик,
А вже кельнер біля нього крутиться, соколик.
Пилип меню розглядає, кінчик носа чуха.
Не зна мови, як то кажуть, ні рила, ні вуха.
І сказав він: — Пардон, гарсон! Фужер коньякессо,
Порціоні біфштексіно, гарнів — картоплесо.
Шугнув кельнер блискавично у сусідні двері,
Приніс м’ясо, і картоплю, й коньяк у фужері.
Зрадів Пилип, як дитина: — Штука непогана!
Не така вже вона й хитра — мова італьяна.
Береш слово, яке знаєш, та кінець доточиш —
І вже тобі несуть випить, і їси, що хочеш. —
Кельнер хитро посміхнувся, крутнув головою
І звернувся до Пилипа мовою такою:
— Ві тут єль би дуля з маком, а не картоплеси,
Єслі б нє бил мой бабушка родом із Одеси.
