У тролейбусі стоїть згорблена бабуся.
Тихо шепче: — Упаду. Як смикне — уб’юся.
А мужчини он сидять. Як же їм не стидно?
Справжніх, істинних мужчин серед них не видно. —
А якийсь патлатий тип їй відповідає:
— Ні, мужчини, бабо, є, та містов немає.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Слухняна доня
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Скромняга
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші