Генерал зайшов на кухню:
Як, мовляв, там справи?
Які, мовляв, для солдатів
Готуються страви?
Взяв великий ополоник,
Витертий до блиску,
Черпнув чогось із виварки
У залізну миску
І тьопати заходився
З окрайчиком хліба.
— Звідки в супі, — запитує, —
Нечищена риба?
Чом тут хвіст від оселедця
І лушпиння плава?
Це не їжа, а помиї,
Бурда, а не страва!
Кухар злякано поправив
Комірець на шиї
І сказав йому: — Так точно!
Ви їсте помиї…
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Точна міра
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Таємниця
(Оцінок ще немає)