Йшов професор і зайшов у якусь крамницю.
В касу глянув і уздрів свою випускницю.
Привітався і сказав: — Я прошу пробачення.
Ми ж, здається, на село вам дали призначення.
— Але ж ви учили нас, — мовила дівиця, —
Що між містом і селом стерта вже різниця.
Я й подумала собі: як нема різниці,
То нащо мені село? Житиму в столиці.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Соколик
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Старий дурень
(1 оцінок, середнє: 1,00 із 5)