Сплю — не сплю. Чиюсь вволяю волю. Лю.
І раптом якось повно! Люлі — лю…
Півні (вікно) і повінь зеленого пива
(крізь вікно) —
все звучить на О.
— Не розумію. “Марсель Етьєн!
Марсель Етьєн!” —
кричали з прапорами. Тепер в землі. Ти
кажеш — і я умру?
Геть через усе життя прослалось легато (гудок
на заводі) Годі! заголубій і на мою долю.
Люлі — лю…
І тільки пташка за вікном:
тріолями, тріолями!
— А якже краса? І невмирущість? —
Пригадую (аж
смішно): повік з тобою! —
заприсягала кохана. —
Очевидячки люди лише по духу енгармонійні.
Бо
всі трагедії й драми — врешті є консонанси.
— Вставайте! у місто вступила нова влада!
Розплющую очі (“консонанси”).
На стіні від сонця густорямне вікно
як огнистий
дієз…
Антистрофа
Іще й тоді, як над безмежною водою
паслися
табуни вітрів, —
іще й тоді, як гори затряслись, порепалась
земля,
а по шорсткій, госткій, гострій як мечі
траві
різні поповзли потвори —
— Хмари, на сонці хмари грались
безтурботні.
Ніжні форми дитинні! — витончені
обриси! —
кому
вони були потрібні?
Дикун наївшися сирого м’яса, довго
стежив
за ними незрозумілими очима й
несвідомо
нюхав квітку,
подібну до будяка.
