Павло Тичина – Терор: Вірш

Ізнову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина,
що казала: убивати гріх! — на ранок
з простреленою головою. Й собаки за тіло
на смітнику гризуться.

Лежи, не прокидайся, моя мати!

Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є

жертва,

коли звір звіра їсть?

— не прокидайся, мати…

Жорстокий естетизме! — й коли ти

перестанеш любувати

з перерізаного горла? —

Звір звіра їсть.

Антистрофа

Аероплани й усе довершенство техніки —
до
чого це, коли люди одне одному в вічі не
дивляться?

Не хватайте озлоблених у тюрми: вони
самі
собі тюрма.

Університет, музеї й бібліотеки

не дадуть того,

що можуть дати
карі,
сірі,
блакитні…

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Павло Тичина – Терор":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Павло Тичина – Терор: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.