Минувшина, яка ти дорога!
Скарбниця пам’яті і запорука дії.
Іду до тебе – серцем молодію,
Серпанком голубим колишеться юга,
І сивина моя, либонь, стає русява.
І знову стежка на снігу кривава…
Та навіть болем ти для мене дорога,
Моя минувшина.
- Наступний вірш → Платон Воронько – Сонце вечірнє в пухнастій хмарині
- Попередній вірш → Платон Воронько – Два Тютюнники
(Оцінок ще немає)