Похмурий день, туман усе укрив: Вірш

Похмурий день, туман усе укрив
І сльози котяться щоками
Мій син вкраїну боронив,
Тепер він спатиме роками.

Як я згадаю день той роковий,
Коли поїхав голуб в далину,
То вирок був страшенний больовий,
Бо повернувся вкладений в домовину.

Мій сину, любий мій, рідненький,
Проснись, не покидай мене.
Ти пожалій стареньку свою неньку
І біль душевний з часом промине.

Синочку, чуєш, не іди
Я так люблю тебе без тями.
Ти всім нам дуже дорогий
Проснись, торкнись мене руками.

Не оживає, не говорить син.
Він лиш лежить увінчаний квітками.
Несуть. Кладуть і біля інших домовин
На сон благословенний вже віками.

О ні! Коханий мій, моє дитя,
Навіщо доля нас отак скарала?
Ти вже поринув в майбуття,
Залишивши в мені глибоку рану.

Дай поцілую я тебе вже раз останній
Сльозами твоє личко вмию.
І підкорившись смерті невблаганній,
Відпущу у чарівний Божий вирій.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Похмурий день, туман усе укрив":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Похмурий день, туман усе укрив: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.