дощ грається твоєю сукнею
твоєю цнотою моїм коханням — вітер
дощ рве твій запах на шматки —
п’яніє комашня, коли проходиш мимо
тією лісовою стежкою що віддаляє нас
щокрок одну від одного за деревом тремтить
інакший світ мов чарівніший в кращім вимірі
(де ти? хто ти? — кому потрібні ці питання?)
як дощ оголює із вітром твої білі стегна
остання крапля падає і ми в ній топимось.
- Наступний вірш → Анна Багряна – Цей поцілунок – поза святістю
- Попередній вірш → Роман Бабовал – в кожнім дзеркалі я причаївся
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші