Село моє, до тебе у гостину
Приїхав я з задимлених вулиць.
Прийми мене, як матінка дитину,
І росами змий тугу з моїх лиць.
Провадь мене на зелень свого поля,
Погладь мене долонями вітрів,
Кажи, нехай забренькає тополя
Мелодії з моїх дитячих днів.
Провадь у гай, що голубом воркує,
Поклич туди зозуля зодалік,
Нехай мені так довго — довго кує
І викує щасливий, довгий вік.
А прийде ніч із місяцем-коханком,
Хай соловій від мене гонить сон.
Аж, як оба здрімаються над ранком,
Тоді мене вколише шум сосон.
