В третю річницю смерти Нестора Нижанківського
Це знають гори, доли,
Ліси, поля і дебри,
Що наші українці
Найкращі конфінебри.
Когось десь поховати,
Чи плакати по ньому,
Заслуги підносити,
Вихвалювать у всьому…
Коли б устав небіжчик,
То з дива очі дер би,
А може із досади
Негайно вдруге вмер би.
Таж ті самі краяни,
Як він ходив по світі,
Життя йому гірчили,
Чи то взимі, чи вліті.
Казали: “Нам здавалось,
Що він людина з хистом,
Що буде чимсь між нами,
А він скінчив артистом.”
