Що по горах сніги лежать,
По долинах води стоять,
По підгір’ю маки цвітуть,
Битим шляхом чумаки йдуть.
Туман поле устилає,
Мати сина підмовляє:
– Вернись, сину, додомоньку,
Змию, зчешу голівоньку!
– Ізмий, мати, сама собі,
Не завдавай жалю мені.
Мені змиють дрібні дощі,
А розчешуть густі терни,
А розмають буйні вітри,
А висушить ясне сонце!
