Щось очудимо, щось огудимо,
щось, як коси твої, — в ставок.
Ми відпустимо все
й забудемо,
як осінній день
ластівок.
Вже не шабельно і не жализно,
все бажання в твердій гнузді.
Тільки що там цяпоче жалісно
в півостудженому гнізді?
Я не той уже.
Ти не та.
Тоді хто ж у нас сирота?
- Наступний вірш → Станіслав Чернілевський – Чого побиваюсь терпкою рукою
- Попередній вірш → Станіслав Чернілевський – Якось так поміж нас юродиво
(2 оцінок, середнє: 3,00 із 5)